Поки тінь автоматизації закриває сучасні робочі місця, уроки можна вивчити з Британської промислової революції. Економіст Девід Рікардо, свідок революційних змін свого часу, мав нюансовану точку зору на вплив механізації на зайнятість, перспективу, яка й донині має важливість.
Спочатку Рікардо бачив машини як благо для попиту на працю, вважаючи, що вони не зменьшують потреби у людських працівниках. Тоді, коли автоматизований прядіння знизило ціни на бавовну й підвищило попит на ткачів для перетворення бавовняної пряжі на тканину, водночас це була епоха, коли ткацтво, яке досі було ручною задачею, стало добре оплачуваною ремісничою професією, яка поглинула сотні тисяч працівників, у тому числі тих, хто був витіснений автоматизацією прядіння.
Однак, коли були введені більші, парові ткацькі станки, змінилося і саме становище. Ручні ткачі опинилися не в змозі конкурувати з продуктивністю та нижчими витратами експлуатації механізованих фабрик. Рікардо, роздумуючи над цими подіями, пізніше визнав можливість технологій серйозно зменшити потребу в праці—цей поворот у його мисленні залишається актуальним навіть у сучасних дебатах щодо штучного інтелекту та втрати робочих місць.
Ця трансформація під час індустріалізації Британії не створила достатньо нових, високооплачуваних робіт, аж до будівництва залізниць у 1830-их роках. Багато працівників залишалися у професії ткацтва, але з радикально зменшеним доходом.